БЕЗБАР'ЄРНІСТЬ — ЩО ЦЕ ТАКЕ І ЯК ЇЇ ДОСЯГТИ?
У квітні 2021 року була прийнята Національна стратегія зі створення безбар’єрного простору, яка була розроблена в межах ініціативи першої леді Олени Зеленської «Без бар’єрів» та на виконання Указу Президента України. Стратегія розрахована до 2030 року і передбачає усунення бар’єрів у шести основних напрямках.
Перший — фізичний, він включає розроблення єдиних архітектурних стандартів. Це означає, що все наше навколишнє середовище (будівлі, вулиці, тротуари, транспорт) має бути фізично доступним для всіх людей, зокрема для маломобільних груп населення (люди з інвалідністю, люди старшого віку, батьки з маленькими дітьми тощо).
Другий — суспільний і громадянський, який передбачає створення рівних можливостей для активної участі людей у громадському житті. Це означає, що кожна людина за такого підходу має відчувати себе вільною у своєму самовираженні, що її не будуть засуджувати через якісь її ознаки. А, навпаки, різність кожного з нас вкупі посилюватиме й розвиватиме наше суспільство.
Третій — економічний. І це означає забезпечення таких умов, за яких людина може працевлаштуватись і відчувати себе захищеною від проявів дискримінації, створення можливостей для отримання фінансових та інших ресурсів для того, щоб займатися підприємництвом. А також, впровадження програм професійної підготовки, кар’єрної орієнтації, навчання фінансовій грамотності, розвиток підприємницької культури, надання консультаційної підтримки, створення додаткових можливостей для дистанційної роботи – комплекс заходів і практик, які допоможуть працевлаштувати представників вразливих верств населення, зокрема осіб з інвалідністю, пенсіонерів, студентів без досвіду роботи, вагітних жінок і батьків у декреті.
Четвертий — освітній. З нього, певно, і варто було б почати, адже все починається з освіти: у кожної людини має бути вільний доступ до якісної освіти, причому впродовж усього її життя. Власне, якраз цим держава і буде опікуватися в межах цього напряму.
П’ятий — цифровий, та сфера, без якої неможливо уявити наше життя у XXI столітті. Цифрова безбар’єрність передбачає доступ усіх соціальних груп до всіх послуг, що є онлайн, та власне до інтернету.
І шостий — інформаційний. У межах цього напряму планується створити такі умови, за яких люди, незалежно від своєї мобільності, функціональних порушень чи комунікативних можливостей, зможуть отримувати доступ до інформації та користуватись усіма необхідними технологіями.
Поняття безбарʼєрності нерозривно повʼязане з гендерною рівністю. Обидві концепції містять в собі ідеї усунення дискримінації. На жаль, ми все ще живемо у світі гендерних барʼєрів, зокрема. Тому досягнення цілі захисту гендерної рівності неможливе без врахування принципів безбарʼєрності.
В Україні живуть 41,5 млн громадян. Це чоловіки й жінки, діти, молодь і люди старшого віку, представники різних національностей, кольору шкіри, стану здоров’я … Ми всі різні, але попри нашу різність кожен та кожна з нас заслуговує на повагу, безпеку, гідне ставлення і розвиток. Та, на жаль, дуже багато людей щодня стикаються з суспільними бар’єрами.
Україна має будувати безбар’єрність. Поступово, але невпинно. Але з чого почати? Що залежить від кожного з нас?
Почнімо з мови, якою говоримо. Мова відображає суспільні настрої. Саме вона швидко реагує на ті зміни, що відбуваються навколо нас.
«Довідник безбар’єрності» розкаже, як говорити з повагою до людей, як писати та звертатися, щоб все суспільство не створювало штучних бар’єрів та виключень. Так крізь нашу мову безбар’єрність ставатиме новою суспільною нормою.
Громадська організація «Безбар’єрність» — виконавчий партнер ініціативи першої леді Олени Зеленської зі створення Всеукраїнської програми ментального здоров’я та ініціативи «Без бар’єрів», спрямованої на створення рівних можливостей для всіх українців. Центр координації експертизи та промоції безбар’єрності як нової суспільної норми. Після повномасштабного вторгнення Росії ще одним фокусом діяльності організації стала адвокація змін у сфері ментального здоров’я як на рівні держави, так і суспільної свідомості.
Що таке фізична безбар’єрність?
Це зручна та фізично доступна інфраструктура населених пунктів, транспорту, територій та об’єктів загального користування. Інфраструктура, якою може користуватися кожен, незалежно від стану здоров’я, віку, функціональної спроможності, рівня заробітку, сімейного та фінансового статусу.
Універсальний урбаністичний дизайн — гарант безбар’єрності фізичного оточення: від адаптованої геометрії будівель до розширених функцій громадського транспорту.
Це такий дизайн простору, будівель, предметів, а також послуг і програм, яким можуть користуватись абсолютно всі без якоїсь особливої адаптації. При цьому універсальний дизайн не виключає використання розумного пристосування. Останнє може застосовуватися, коли в особи виникає певна ситуація, що потребує втручання.
Один із принципів універсального дизайну — рівність у його використанні. Тобто плаский вхід у будівлю й відсутність сходинок оцінять і люди з інвалідністю, що пересуваються у кріслі колісному, і батьки з дитячими візочками, і люди, які подорожують і можуть користуватися важкими валізами. Інший приклад — це субтитри до відео, які дозволяють отримувати інформацію як людям із порушенням слуху, так і людям, які краще сприймають інформацію візуально або не мають можливості вмикати звук у певний момент.
Безбар’єрність стосується кожного
За різними даними, до маломобільних груп населення належать від 30 до 50% українців. Це люди літнього віку, особи, здоров’я яких погіршене тимчасово (через травму чи хворобу), люди з інвалідністю, вагітні, діти до 7 років або люди з нестандартними розмірами тіла.
Та ніхто не має відчувати труднощів при самостійному пересуванні, орієнтуванні в просторі, отриманні послуг або інформації. Справжні «розумні» міста починаються там, де враховують потреби людей у різних життєвих ситуаціях.
Інформаційна безбар’єрність — комфортний доступ до важливої інформації всім соціальним групам без винятку та охоплює десятки напрямів і завдань.
Інформаційна безбар’єрність – коли люди незалежно від їх функціональних порушень чи комунікативних можливостей мають доступ до інформації в різних форматах та з використанням технологій, зокрема шрифт Брайля, великошрифтовий друк, аудіодискрипція (тифлокоментування), переклад жестовою мовою, субтитрування, формат, придатний для зчитування програмами екранного доступу, формати простої мови, легкого читання, засоби альтернативної комунікації.
Право на доступ до інформації є конституційним правом людини, яке передбачене і гарантоване статтею 34 Конституції України, а саме, право кожного на свободу думки та слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань; право вільно збирати, зберігати, використовувати та поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб на свій вибір.
Закон закріплює основні принципи інформаційних відносин, а саме: гарантованість права на інформацію; відкритість, доступність інформації, свобода обміну інформацією; достовірність і повнота інформації; свобода вираження поглядів і переконань; правомірність одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації; захищеність особи від втручання в її особисте та сімейне життя.
Вся інформація, яка має бути доступною для населення, повинна дублюватися в різноманітних форматах, для того, щоб кожна людина мала можливість знайти, проаналізувати, зрозуміти та скористатися нею.
Нерівний доступ до цифрових технологій та інформації, створює бар’єри для розвитку та самореалізації усіх груп населення. Багато людей не мають можливості отримувати доступ до онлайн-ресурсів, використовувати електронні послуги, знаходити роботу або навчатися через Інтернет через різні обставини.
Що необхідно для створення цифрової безбар’єрності?
Доступність: Цифрові продукти та сервіси повинні бути доступними для людей з різними рівнями фізичних можливостей, включаючи людей з інвалідністю. Це може включати адаптацію інтерфейсів для використання спеціальних пристроїв або програмного забезпечення.
Простота інтерфейсів: Цифрові рішення повинні мати зрозумілі та інтуїтивні інтерфейси, які не потребують глибоких технічних знань для користування. Це полегшить використання сервісів навіть для тих користувачів, які не мають значного досвіду роботи з комп’ютерами.
Мультимовність та культурна вразливість: Системи повинні бути адаптовані до різних мов та культурних контекстів. Це включає підтримку різних алфавітів, культурних символів та інших аспектів, які важливі для користувачів.
Безпека та конфіденційність: Забезпечення цифрової безбар’єрності також включає захист персональних даних та інформації користувачів. Системи повинні бути стійкими до кіберзагроз і забезпечувати прозорість щодо того, як дані використовуються.
Освіта та навчання: Поширення цифрової грамотності та освіта щодо безпечного користування технологіями є важливими аспектами концепції безбар’єрності. Надання можливості навчання і підтримка допоможе усім використовувати цифрові ресурси належним чином.
Цифрова безбар’єрність – це рівний доступ до швидкісного інтернету, публічних послуг та публічної цифрової інформації та державних сервісів у кожному, навіть у найвіддаленішому населеному пункті. Це можливість відкритого доступу до швидкісного інтернету тим, для кого він є критичною необхідністю та умовою для спілкування, придбання речей, навчання, творчої та соціальної реалізації, а також інших потреб.
Що таке суспільна та громадянська безбар’єрність?
Це суспільство, де враховані інтереси кожного громадянина, і кожен може брати участь у житті громади й країни. Рівні права та можливості.
Всі громадяни мають рівні можливості реалізувати себе в усіх сферах життя суспільства. Всі громадяни мають змогу повноцінно провести своє дозвілля. Всі громадяни можуть долучитися до культурного життя суспільства. В українському суспільствімають бути відсутні жодні прояви дискримінації громадян
Для громадянської безбарʼєрності важливий розвиток та самовираження всіх членів суспільства, незалежно від фізичного чи соціального стану, віку, статі чи інших ознак. Права визнаються та захищаються, а проти дискримінацій, стигматизацій та маргіналізацій окремих груп населення ведеться системна боротьба.
Одним із важливих факторов ефективного впровадження принципів суспільної та громадської безбар’єрності є Прийняття!
Прийняття — це розуміння цінності того, що світ різний, і люди в ньому теж живуть різні. Кожен з нас має право на повагу і гідне ставлення.
Буває так, що це розуміння ще не означає факту прийняття існування різних соціальних груп. Наприклад, про ЛГБТ+ у нашому суспільстві можна почути таку думку: «Так, хай живуть собі, але краще нехай сидять по хатах, щоб їх ніхто не бачив». Тобто є усвідомлення факту, що в суспільстві є люди гомосексуальної орієнтації, але самого прийняття права цих людей жити своїм приватним життям немає.
Коли ж ми говоримо про прийняття в контексті побудови безбар’єрного суспільства, маємо на увазі готовність жити та взаємодіяти поруч з абсолютно різними людьми. Це може бути проілюстровано такою фразою: «Так, ти від мене відрізняєшся, але це нормально, я поважаю твої почуття, ціную тебе, бо ти така ж людина, як і я».
Озирніться довкола — і ви побачите, що кожна людина унікальна, з індивідуальним набором ознак і характеристик. У когось яскравий одяг та макіяж, у когось сивина у волоссі, хтось пересувається кріслом колісним, хтось носить окуляри, а хтось потребує супроводу на вулиці.
Ознак може бути безліч: вік, стать, раса, зовнішність, сексуальна орієнтація, наявність інвалідності, релігійні переконання тощо. Деякі ознаки можуть бути видимими, як-от зріст, колір шкіри чи волосся, деякі ні — сексуальна орієнтація, стан здоров’я. Інклюзивне та відкрите суспільство завжди виграє, адже люди в ньому відчувають свою значущість і отримують можливості для розкриття свого потенціалу.
Це впровадження людиноцентричного підходу!
Це означає, що будь-які програми, які створюються, будь-які будівлі, які будуються, будь-які організації, які працюють, за такого підходу — керуються базовим принципом, що права людини непорушні та мають дотримуватися. Це означає прояв поваги до людини, відсутність дискримінаційного та упередженого ставлення і, навпаки, бажання допомогти та робити все прозоро. На практиці це ще й означає небайдужість і втручання в ситуації, у яких порушуються права людини.
Цей підхід також передбачає, що першочергові зусилля повинні бути спрямовані на поліпшення ситуації найбільш дискримінованих і вразливих груп, а всі дії мають здійснюватися прозоро, підзвітно і з прямою участю представників і представниць груп, інтереси яких вони зачіпають.
Що таке освітня безбар’єрність?
Це можливості для навчання для всіх громадян, незалежно від віку та стану здоров’я. Інклюзивне та доступне освітнє середовище, в якому кожен може навчатися протягом життя. Це можливість професійного розвитку для людей і кадрового потенціалу для країни.
24% українців вважають бар’єром упереджене ставлення до дітей з інвалідністю з боку інших дітей
Чому інклюзивна освіта важлива для дітей?
Причин багато. Діти отримують важливий досвід взаємодії з іншими людьми, побудови стосунків, розвивають свої інтереси й таланти. Отримують змогу вступити до закладів професійної та вищої освіти нарівні з іншими. Вільно спілкуються з однолітками, завдяки цьому стають більш самостійними, а якість їхнього життя підвищується.
⇒ Новий освітній простір — інформаційний посібник
Економічна безбар’єрність означає, що більшість громадян може комфортно працювати незалежно від віку, статі або інших відмінностей.
Водночас в Україні літні люди щодня стикаються з упередженнями й стереотипами не лише під час пошуку вакансій, але й під час роботи у молодих колективах.
Так, у 2020 році рівень зайнятості громадян віком 50–70 років складав лише 41 %. Усе це — на фоні наукових досліджень про здатність людей старшого віку якісно виконувати не лише низькокваліфіковану роботу.
Закон «Про зайнятість населення» має захищати кожну людину, старшу за 16 років, від дискримінації, необґрунтованої відмови у найнятті на роботу та незаконного звільнення.
Утім, чимало роботодавців зважають на вік кандидатів, коли наймають нових співробітників. Та навіть коли вікова дискримінація не проявляється явно, люди після 45 років часто відчувають зверхнє ставлення та ментальні бар’єри.
39,7% українців зазнавали дискримінації за віком
Для упереджень через вік існує спеціальний термін — ейджизм.
В Україні ейджизм проявляється не лише коли люди старшого віку намагаються знайти роботу.
Навіть після успішного працевлаштування людям літнього віку часто пропонують низькокваліфіковану роботу. У решті випадків вони стикаються зі стереотипами на кшталт: «У цьому віці вам буде важкувато». Інший приклад — відмова через причини, формально не пов’язані з віком, наприклад, надмірну кваліфікацію.
Кожен громадянин має право на працю, заробіток і власний бізнес, незалежно від віку, статі, фізичних можливостей і досвіду.
Аби люди з інвалідністю, пенсіонери, студенти, майбутні мами або батьки у декреті могли стати підприємцями або знайти роботу, важливо розвивати програми професійної підготовки, кар’єрної орієнтації та фінансової грамотності. Розвиток підприємницької культури та додаткові опції дистанційної роботи розширять можливості працевлаштування вразливих верств населення.
До психологічних бар’єрів можна зарахувати якраз негативне ставлення, яке часто формується через страхи, упередження та стереотипи. Наприклад, з відкриттям інклюзивних класів серед батьків поширився страх, що більше уваги буде приділятися дитині з особливими освітніми потребами, тоді як інші діти будуть нею обділені. Хоча підстав для таких страхів і не було — вчитель користується спеціальною методикою викладання, яка враховує потреби різних учнів.
Психологічні бар’єри бувають і внутрішніми. Зокрема вони досить поширені серед літніх людей, які залишили ринок праці. Без звичної роботи, яка була джерелом мотивації та спілкування, людина стикається з низкою психологічних труднощів – відчуття пригніченості, покинутості, самотності, які можуть переходити у депресію та апатію.
Безбар’єрність – не тільки про людей з інвалідністю, безбар’єрність – це про кожного з нас. Можливість вільно та безпечно пересуватися містом – звичайно ж, це відсутність бар’єрів. Але дивимося ширше – вільний доступ до інтернету, можливість навчатися незалежно від віку чи стану здоров’я, рівне право до працевлаштування у чоловіка і жінки чи людей старше 45 років, заняття танцями чи спортом у будь-якому віці – це все про безбар’єрність також.
Мова також може бути безбар’єрною. Маркером стає те, як ми спілкуємося і ставимося до людей, котрі чимось від нас відрізняються. Слова мають не менший вплив, аніж наші дії.
Коли ви не впевнені, чи є слово образою, чи ні, чи не зачіпає воно почуттів – спробуйте поставити себе на місце людини, до якої ви звертаєтеся, про яку ви говорите або пишете. Чи сподобалося б вам таке звернення, чи хотіли б ви, щоб про вас говорили так? Тож пропонуємо 6 простих правил для спілкування без бар’єрів.
- Дотримуйтесь принципу «спочатку людина»
Перше і головне правило – «спочатку має бути людина». Якщо не знаєте, як сказати правильно, починайте фразу з «людина з…», а далі зазначайте її риси чи стан здоров’я, якщо це потрібно. Наприклад, людина з інвалідністю, людина з ДЦП, людина з синдромом Дауна. Якщо ж ми говоримо, наприклад, «інвалід», ми по суті знеособлюємо людину, зводимо її особистість до якоїсь одної характеристики. Але насправді ж це не так.
- Уникайте маскувальних слів
Евфемізми, або маскувальні слова, вживаються, коли мовці не знають, як коректно говорити, бояться ненароком зачепити людину або намагаються проявити своє поблажливе ставлення. І це може спричиняти непорозуміння, ображати чи вводити в оману. Варто уникати переносних значень та метафор, тому що вони викривляють життєву ситуацію людини, приховують чи прикрашають її. Завжди краще послуговуватися коректною термінологією. «Люди дощу», «сонячні діти» — це евфемізми, а от «люди з розладом аутистичного спектра», «діти з синдромом Дауна» — це коректна термінологія.
- Використовуйте фемінітиви
Використання фемінітивів – це повага до жінок та їхнього права на професію. Довгий час у нашій культурі був закріплений стереотип, що існують суто жіночі чи чоловічі професії, особливо на керівних посадах чи в політиці. Нині ситуація змінилася, а відповідно – змінюється і мова. Українська мова дуже сприятлива для формування фемінітивів і має конкретні правила для такого словотворення. Звісно, що не всі люди у нашому суспільстві готові до вживання фемінітивів, у такому разі залиште за людиною право вибору, як вона хоче, щоб про неї писали / говорили / звертались.
- Не перебільшуйте у своїх висловлюваннях
Це правило, що може звучати як «не давати власних оцінок життю іншої людини». Іноді ми схильні драматизувати. Та між фразами «людина, яка користується колісним кріслом» і «людина, прикута до візка» відчувається різниця, правда ж? Адже насправді людина ні до чого не прикута, на ній немає кайданів, а крісло колісне — це просто засіб для пересування. Або, наприклад, досить поширена фраза «смертельний діагноз». Що це означає? Ми знаємо випадки, коли люди роками живуть із хворобами, які називають «смертельними», і ніхто, навіть лікарі, не можуть точно спрогнозувати результат. Тож, будьте обережні з такими висловлюваннями й залишайтесь максимально близькими до реальності.
- Утримуйтесь від узагальнень
Дуже поширена помилка, яка призводить до формування стереотипів, — узагальнення. Ми пов’язуємо поведінку та дії людини з її етнічною належністю, кольором шкіри, статтю тощо. А також дії однієї людини проєктуємо на цілу групу, до якої ми її зараховуємо. Через узагальнення слово «цигани» набуло негативних конотацій, а словосполучення «прекрасна стать» використовують стосовно жінок, хоча насправді люди бувають прекрасними незалежно від своєї статі. Фрази, які починаються з «усі люди з інвалідністю», «кожна жінка» або «більшість геїв» просто неправдиві, бо не мають під собою ніяких точних статистичних чи науково підтверджених даних. Адже люди різні зі своїми такими ж різними поглядами, особливостями та рисами. Ми всі неповторні, а там, де є унікальність, не має бути місця узагальненням.
- Використовуйте нейтральну термінологію
Прояв емпатії та доброзичливого ставлення — це важливо й потрібно, але інколи ми можемо несвідомо додавати висловленню зайвого емоційного забарвлення. Наприклад, часто можна побачити формулювання «жертва домашнього насильства», хоча коректніше було б писати «постраждала від домашнього насильства». Інший приклад — «людина, що страждає на психічний розлад»: існують такі види психічних порушень, з якими люди живуть упродовж усього свого життя, але це не означає, що їхнє життя перетворюється на суцільні муки. Людина може проходити терапію, як медичну, так і у фахівця, вона просто живе з таким діагнозом, так само як й інші люди. Тому замість «страждає» ми говоримо «має», «живе», — «людина, яка має інвалідність», «людина, яка має психічні порушення», «людина, яка живе з ВІЛ».